Характерництво належить до важливих культурних кодів, що формували ментальні чинники української спільноти.  Але що це таке  — питання складне, а відповідь неоднозначна.

Інтерес до характерництва в науці, пов’язаний із відомими культурно-історичними подіями, саме тому окрема проблема міститься в загальній схемі генезису козацької тематики. Свідчень про характерництво не оминуло багато дослідників, хто в тій чи іншій мірі займався козаччиною, починаючи з перших збирачів та дослідників фольклору та їх продовжувачів – І. Срезневського, М. Максимовича, А. Метлинського, П. Куліша, М. Костомарова, В. Антоновича, М. Драгоманова, П. Житецького, Я. Новицького, Ф. Колесси, К. Грушевської, Д. Ревуцького, М. Рильського, Л. Гомону, М. Плісецького; істориків – Д. Яворницького, М. Грушевського, І. Крип’якевича та ін. З наших сучасників це відомі прізвища дослідників козацького періоду історії України – О. Апанович, О. Гуржій, Ю. Мицик, В. Смолій, В. Степанков та ін.

Що таке — «характерництво»?

Відношення до феномену характерництва змінювалося в дослідженнях вчених, залежачи як від наукових настанов певного часу, так і від інших, так би мовити кон’юнктурних моментів. Перші збирачі фольклору ХІХ ст., відгукуючись на загальну цікавість до всього „малоросійського”, подавали матеріал і аналізували його з позицій неоромантизму. Звідси увага до усяких „легендарних” подробиць на зразок характерництва, які здавались їм історично недостовірними, але яскравими і художньо виразними.

Чи володіли козаки особливою «метафізичною» силою?

Наступний етап базувався переважно на позитивістських позиціях. Оскільки характерництво сприймалося як надприродні якості, посилені увагою у попередньому неоромантичному дискурсі саме до описання метафізичних чинників цього явища, дослідники-позитивісти пішли іншим шляхом. Вони вивели характерництво до архаїчного символічного ряду фольклорних творів. Однак окремо явище характерництва не розглядалося.

Ще менше уваги йому приділялося у радянській період. Фактично характерництво було оточено специфічною зоною мовчання, залишаючись майже без коментарів навіть в академічних виданнях українського фольклору, зокрема пісенного. Піднімати подібну тематику у дослідженнях було просто небезпечно, оскільки головним методом роботи з фольклором „пізньої доби” став історико-порівняльний. Сама ж історія знаходилась в лабетах так званої „марксистської” методології, далекої від історії ментальностей, яка привернула особливу увагу європейських дослідників після Другої світової війни.

 

Центральною фігурою козацького барокового періоду є «героїчна особа»

Отримання Україною, а разом з тим і вітчизняною наукою, незалежності, ситуація докорінно змінилася. На початку 90-х рр.. про козацьке характерництво писали і говорили дуже активно. Однак, переважно це були статті популярного плану в яких, на нашу думку, проявилися інші кон’юнктурні наголоси. Фактично, це новий сплеск цікавості до надприродного, але прихованого в реальних (чи уявних) ресурсах людського організму.

Відповідно, характерництво стали відносити до особливої техніки бойового мистецтва із застосуванням медитації та інших психологічних прийомів.  Ця, остання інтерпретація феномену характерництва, на сьогодні затвердилася у масовій свідомості тої категорії населення, яка цікавиться культурним спадком періоду козаччини.

Однак я поставив за мету віднайти фактори, що поєднують реальних історичних персонажів з тими ознаками характерництва, які фігурують в описанні їх фольклорних постатей.

 

І серед «розбійників»-гайдамаків знаходимо вміння характерників

Поштовхом саме такого підходу до феномену характерництва можна вважати дві важливі думки, виголошені сучасними українськими дослідниками. Перш за все, це точка зору, висловлена О. Грабович. В її статті, що викликала серйозну полеміку, принцип „бріколажу”, наголошений ще Леві-Строссом, названий рівнем міфічного мислення. Звідси, декодуючи міф, отримуємо не конкретний історичний матеріал у вигляді подій, а «спосіб думання і суспільні ідеї, які лежать в основі даної культури» [1, 32-33].

Феномен характерництва також досить довго перебував у статусі міфу, при тому зберігаючись в народній уяві протягом багатьох поколінь. Дійсно, характерництво можна розглядати і як унікальні навички, розвинуті втаємниченими для нащадків психо-фізичними тренінгами, які існували в далекому минулому людства і, зокрема, слов’ян. Однак в розповідях і згадках про характерників народ бачив щось більше, ніж опис явищ, які зараз називають паранормальними.

Тому нагадаємо вислів В. Горського, який назвав центральною фігурою українського бароко «героїчну особу», яка втілює «…не лише уявний ідеал, а й реально досяжний у цьому житті» [2, 68]. Більшість відомих характерників сприймалися саме героїчними особами. Їхні надзвичайні можливості сприймаються разом з їх особистими вчинками і тим поголосом, який вони мали в народі. Виходячи з цього, всіма ознаками характерництва могли бути наділені не тільки козаки, а й інші видатні постаті, визнані серед народу героями.

Підтвердження цієї тези находимо, наприклад, в описанні розбійників. Наведемо короткий опис подібної характеристики, що належить невідомому широкому загалу отаману Васильку, який колись користувався неабиякою славою на Харківщині [3, 278-283].

1. Перед набігом на якусь місцевість отаман Василько залишав свою ватагу осторонь, а сам об’їжджав у напрямку набігу із запаленою восковою свічкою.

2. Василько був «заговорений» від зброї. Коли цілий полк солдатів стріляв просто у нього, він сидів і тільки отряхався від куль. Потім просто назбирав ці кулі рукою, кинув назад і вони вціліли у вояків. Важливим елементом у цьому епізоді є свячена паляниця, яку тримав Василько. Вона могла сприйматися і як оберіг, і як свідоцтво миролюбних намірів, оскільки розбійник прямо каже, що не збирався першим нападати на солдатів. Важливу роль ця паляниця відіграє і в наступному епізоді.

3. Уміння «відводити очі», представляючись різними істотами чи предметами. Василько міг обернутися у кущ, а коли його вже заарештували і приговорили до страти, то замість голови розбійника, кат ледь не розрубив ту саму свячену паляницю.

Отже у харківського «розбійника» знаходимо повний набір вмінь характерника, до яких ще будемо звертатися: проведення магічних дій, невразливість від зброї, вміння уникати арешту і страти. Окрім того, навіть у скороченому вигляді, опис подає те, що звичайна людина називає поняттям „чудесне”. В свій час, звернувши увагу саме на це поняття, М. Костомаров трактував характерника, як „чародія, якого не брала куля” [4, 227].

 

Відмінністю від іншого „чаклунства” в даному випадку є військова магія

У подальшому дослідники продовжували називати характерників „чаклунами”, хоча головною відмінністю від іншого „чаклунства” в даному випадку є військова магія, а характерник, відповідно, обов’язково пов’язаний з воєнними діями. Не дивно, що саме козацький стан надав нашій історії цілу низку героїв, що вважалися характерниками, а найбільш яскраві приклади їх діяльності висвітлюються під час збройних змагань. Ареною таких змагань Україна була дуже тривалий час свого існування але чи не найважливішою, в козацький період історії, стала національна революція 17 ст., під проводом Богдана Хмельницького.

Але про це — наступного разу.

Андрій Корнєв (Марін)

Поделиться в социальных сетях:

Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal
Опубликовать в Мой Мир
Опубликовать в Одноклассники
Опубликовать в Яндекс

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

ОФИЦИАЛЬНЫЙ САЙТ КОНСТАНТИНА СТАСЮКА

Рекорды Константина Стасюка
Сегодня все знают Константина Васильевича Стасюка как уникального реабилитолога, который ставит на ноги пациентов, утративших надежду на выздоровление. Но кроме этого, в его огромном багаже множество спортивных достижений и установленных рекордом, многие из которых официально зарегистрированы в Книге рекордов Гиннеса. 2001 год. К. Стасюк пробежал 43 км. с грузом в 46 кг при собственном весе в 60 кг. 2002 год. Транскарпатский зимний забег на 240 км.   Читать далее...

Яндекс.Метрика